Мій стиль - крейзі
ArtModels
Мій стиль - крейзі

“Мiй стиль – крейзi” - Фелікс Родіонов

Чоловік із оригінальною зачіскою, рідкісним іменем та надзвичайно творчою роботою – дизайнер верхнього одягу зі шкіри та хутра Фелікс Родіонов. Відомий далеко за межами Рівного та України, автор модних колекцій, що були представлені на показах в Америці, Данії, Італії, чий одяг потрапив у лондонський журнал Vogue і там отримав визнання одного з кращих дизайнерів шкіри у світі. А ще саме він перерізав святкову стрічку на найпершій вечірці компанії ARTmodels® у день її заснування. Фелікс Родіонов, чий творчий почерк – божевілля, дав ексклюзивне та чесне інтерв’ю для ARTmodels.ua.

Хто такий Фелікс Родіонов зразка 2019?

– У нас таке життя, що ми маємо розвиватись і змінюватись – однозначно. Своє життя я асоціюю зі спіраллю. Є точка, від якої ти починаєш розвиватись, але спіраль має з часом постійно розширюватись. Якщо вона не розширюється або пішла по тому самому колу, значить щось не так. Важливо не повторюватись.

Досі моїм основним заняттям є дизайн та пошиття верхнього одягу з натуральної шкіри та хутра. Але також мрію розвивати свою лінійку аксесуарів, що саме й роблю. Захопився дизайном лейбла, як його цікаво штампувати на шкірі, щоб було більш професійно.

Головне – це розвиватись і вчитись, вчитись і ще раз вчитись.

А як змінився ваш клієнт?

– Я займаюсь дизайном курток все доросле життя, 30 років. Я спеціаліст саме по crazy (божевільний – перекл. ред.), бо масовкою зараз нікого не здивуєш. От, наприклад, шиємо куртку-косуху. Її можуть за 50 доларів пошити або за 5000 доларів, але вони мало чим будуть відрізнятися, тому у мене дизайн має бути крейзі! Ти береш мою куртку – і вона має бути впізнавана в деталях, у застібках. Зараз у мене фішка: великі кольорові малюнки на спині. ­Я роблю яскраві жіночі бомбери дуже яскраві. І всі мої клієнти в шоці. Бо це головна моя мета: дивувати клієнта. Якщо перестаю дивувати, то це означає, що пішов спад.

А хіба не клієнт приходить до Вас зі своєю ідеєю?

– Головне, я це зрозумів, не іти «на повідку» в клієнта, бо це може завести далеко, якщо ти не знаєш, чого хочеш. Коли приходять із конкретним прикладом, то це, звісно, набагато простіше.

Яку роботу виконуєте самі, а що віддаєте своїй команді?

– Початок роботи – ідея. Звісно, у мене є дівчата, які шиють, які роблять крій, є хороший художник, а я в цьому процесі як диригент. Маю створити образ у голові, правильно роздати завдання, щоб у результаті вийшла цікава модель.

Робота з шкірою та хутром – це досить вузька ніша в індустрії моди. Яких зусиль треба було докласти для зростання бренду?

– Одного разу я своїй сестрі шив пальто, тоді я був учнем в ательє, ще в юності. Сестра хотіла чорне пальто з шкіряними лацканами і з коміром. Я купив шкіру для цього, і вже коли робив рядок, то просто закохався з першого дотику. Я відчув матеріал, як шкіра хрустить, як лягає стібок, і зрозумів: я буду дизайнером шкіри.

А щоб не відійти від своєї мети, чи мали Ви попереду якийсь маяк, вказівник?

– У мене був хороший вчитель у Здолбунові та була мрія навчитись шити так, щоб було схоже хоча б як на базарі в ті часи. Коли я досяг того рівня, то думав: от би приблизитися до відомих брендів, збільшити якість. Так поступово я розвивався. Зрозуміло, що на це ідуть роки. У підсумку вже в 2007 році я співпрацював з компанією NAFA, це найпотужніший міжнародний аукціон із продажу хутра. Вони побачили мої роботи, коли я на Ukrainian Fashion Week виступив із чоловічою колекцією, а там якраз була потреба в цьому, і мені зробили замовлення.

Що підняло Вас на інший рівень? І скільки часу знадобилося з початку роботи й до визнання?

– Для мене все змінив Ukrainian Fashion Week. Загалом десь років 10-15 минуло. Коли мені казали, що я маю виходити на інший рівень, займатися високою модою, а у мене на той час було неймовірно багато замовлень, що про fashion (моду – перкл. ред.) і думати не було коли. Але воно все в процесі приходить. Ти дозріваєш для цього. З’являються люди, які кажуть, куди ти маєш дивитись, знайомства – це ж дуже важливо, а їх можна завести в процесі роботи. Ти за рік, за два не вистрибнеш високо. Бо я готувався довго – 15 років, але коли все ж виходив на Ukrainian Fashion Week, то чітко знав, що буду там кращим, я був впевнений. Я вивчив конкурентів, які в кого стилі, і потім створив свій власний – не схожий ні на що! Із цим хутряним та шкіряним одягом я ввірвався на Ukrainian Fashion Week, вклав в ту колекцію купу грошей і зірвав всім дах. Бо на звичайну куртку ніхто не зверне увагу. Зблизька гарно, а здалеку? У мене ж були стрази, камені, защібки, сценічний образ – і це підірвало публіку та експертів, з першого показу мене назвали кращим. У мене вже на дебютному виступі було шоу: dj Light бігав, і срібло, й золото, й ікони на куртках – була реальна божевільня, але без цього не можна.

Мій стиль – крейзі.

Слідкуючи за модними подіями в країні, у Рівному, яку тенденцію помічаєте?

– Ключова подія, що розвиває світ моди це, звісно, Ukrainian Fashion Week. Організатори стараються, щось роблять. Пізніше я мав змогу порівняти з закордонними, був на італійському тижні моди, на показі Versace – там зовсім інакше влаштовано.

В авангарді модних подій Рівного стоїть добре відома Вам компанія ARTmodels®. Розкажіть про найбільш важливий та успішний Ваш спільний із ними проект?

– Це теж дуже серйозна справа. Оксана Ігас молодець! Хтось має це робити, бо якщо ні, то нічого й не з’явиться. Виникають люди в різних містах, у нас це Оксана Ігас, які займаються просуванням культури моди, дизайну, стилю. І ARTmodels я допомагав і допомагаю вже 10 років. Власне, пам’ятаю, що перерізав стрічку на відкритті і на самому початку заснування компанії ARTmodels®. А зараз я дивлюсь на їх команду, проекти й визнаю, що вони з кожним роком все краще й краще роблять, розвиваються. Все тільки з сторони виглядає легко, але це не так!

Підтримував дівчат, проводили спільні покази з моделями ARTmodels, часто завершував їх Fashion Time Rivne своїми колекціями. А зараз в основному в журі сиджу, оцінюю молодих дизайнерів. І зараз дизайнери почали з’являтись, бо раніше було менше. Та й боялися цим займатись, для дизайнера це великий стрес зробити Fashion Week і колекцію представити.

Що Ви цінуєте в людях, які працюють у модній індустрії?

– Тут треба характер. Зі сторони Оксани Ігас це взагалі треба мати сильний характер, щоб всі деталі зібрати, організувати людей, адже з особистостями складно працювати. І смак, звісно, має бути добре розвинений.

А що найтяжче в цьому бізнесі?

– Саме відчуття дизайну, адже ти маєш здивувати людей. У себе вдома ти можеш бути кращим, але коли ти вийдеш на сцену, то щоб з тебе не сміялись. Це психологічний тиск. І, звісно, треба немалі гроші.

Ви відомі на модних подіумах старої Європи, але продовжуєте жити тут, на Рівненщині, майстерня знаходиться в Здолбунові. Як у таких умовах знаходите натхнення, людей, команду?

У певний час став величезний потік клієнтів, і мені пропонували відкрити ательє в Рівному. Але я реально працюю, я малюю, крою, оформляю. Тобто коли я чимось займаюсь, мене не можна відволікати. Якби в мене в центрі було ательє, і всі знайомі приходили б на каву й поговорити – це забрало б увесь мій час. А коли робити, а творити? Тому я закрився чим подалі, щоб мене ніхто не бачив, в Здолбунові мені дуже комфортно.

Чи цікавитеся думкою дружини Ольги про Вашу роботу?

– Навпаки, не питаю. Якщо вона скаже: «Все гарно», – це мене засмутить. Мені треба критик. Я у багатьох питаю, у мене є приблизно десяток людей, чия думка важлива, і я раджусь про якусь модель, але роблю свій висновок.

Чи важлива Вам думка інших?

– Звісно. Але я довіряю своїй інтуїції. Наприклад, питаю людину та дивлюсь на її реакцію.

Типовий день Фелікса Родіонова: як витрачаєте свій час, скільки уваги приділяєте роботі, сім’ї, саморозвитку?

– Зараз у мене все стабільно. Прокидаюсь о 7-8 годині ранку, погортав стрічку новин, почитав політичні новини, помедитував зранку, без цього не можна, бо розсиплешся. А взагалі я люблю самотність, але це буває дуже рідко. А так роботі я віддаю 90%. Я закоханий у свою роботу, у нас любов із першого погляду, на все життя, і я їй не зраджую.

Які відомі люди (в Україні, за кордоном) носять куртки Фелікса Родіонова?

– Я цього не озвучую, це таке неписане правило, індивідуальна справа. Але в мене багато серйозних клієнтів. Є, наприклад, шістдесятирічний чоловік, але який такі речі хоче, що навіть я б не насмілився їх одягти. Мені дуже подобається працювати з артистами, це мрія мого дитинства. Ольга Сумська, Олег Скрипка, Лері Він мають мій одяг.

Взагалі мрія надалі – Голлівуд. Частково вона вже збувається. Є актор Михайло Горевой, мій друг та клієнт, який в голлівудських фільмах знімається («Шпигунський міст» Стівена Спілберга).

Коли Ви відчуваєте себе щасливим?

– Я тихо та буйно помішаний на своїй роботі. Тому щасливий я, коли створюю щось нове, чого раніше не було.

Для читачів журналу ARTmodels.ua було б цікаво почитати про модні тренди осені/зими 2019-2020. На які речі, фасони, кольори слід звернути увагу?

– Це точно оверсайз (термін, що означає речі вільного крою – ред.). Класика не всім пасує. Це дуже індивідуально. Взагалі не люблю слово мода, воно мені не пасує, бо я не модний, але дуже стильний.

Чи можна стиль привити, розвинути в собі на таких курсах, які проводить компанія ARTmodels®?

– Я думаю, що так, цьому можна навчитись. Звісно, добре, коли смак закладений із народження, але варто над цим працювати. От я своїх клієнтів, які приходять з «хочу куртку», завжди питаю, «яке в тебе коло спілкування, в якому середовищі ти знаходишся?». Тому що стиль розвивається від спілкування, і він з’являється там, де він треба.

Але ж Ви не прийшли на інтерв’ю в крокодиловій куртці з шипами?

– Я так і не ходжу. Для мене це тяжка ноша – яскравість. На Fashion Week зрозуміло, виходжу в образі, на який люди реагують, але я не люблю таке, я скромний дизайнер.

А звідки Ви поповнюєте свої запаси енергії та натхнення?

– Черпаю від своїх клієнтів, які задоволені від нової речі. Нещодавно клієнтка з США розповіла, що там ходить у моїй курці і американці оглядаються на її лук та питають, де таку знайти. Це не завжди дуже яскрава річ, але завжди оригінальна. Люди хочуть виділитись, заявити про себе через одяг.

Слідкуєте за історією речей, які комусь продали? Ваші куртки потрапляють далі в несподівані місця?

– У мене на першому Fashion Week була колекція «Шалені гроші». Я звернув увагу на дуже гарні малюнки з наших гривневих купюр, а їх зазвичай рідко розглядають. Так-от, я брав із гривень фрагменти і чіпляв на спину курток. Потім дуже заможний чоловік купив таку куртку, а ще пізніше вона опинилася в його друга – Леоніда Борткевича, вокаліста відомого білоруського ансамблю ВІА «Пісняри». Телефонує мені вже сам Борткевич і дякує за куртку, мовляв, яка вона класна. Питаю: «Яка ще куртка?» Скидає мені фото, і я розумію, що це мої «10 гривень». На ній були нашиті Києво-Печерська лавра, напис «Ще не вмерла Україна», тризуб величезний. А він навіть не зрозумів, що це українська символіка. Казав, що був у ній на Дні народженні Алли Пугачової й піджак викликав в гостей захват, особливо Дмитро Маліков був готовий його перекупити. То я був дуже задоволений.

Для Вас важливе публічне визнання?

Взагалі – ні. Щодо грамот, кубків, нагород, то я цьому не надаю багато уваги. Для мене особисто це не так важливо, а головне, щоб був задоволений клієнт.

Зараз, коли модно все, що еко-френдлі (безпечні для екології – ред.), а цілі будинки моди (Chanel, Prada) відмовляються від роботи з натуральною шкірою, хутром, чи думали Ви над цим і як до цього ставитесь?

– Я скажу, що це все відносно, тимчасово. Є в Біблії слово Битіє, Глава 3, стих 21 «І зробив Бог одяг шкіряний для Адама і жінки його Єви». Нам від Бога закладено одягатися в натуральне. Пластмаси тоді не було. А, по-друге, яка зараз боротьба йде за чистий океан. Як засмічено його всією пластмасою! А що таке одяг? Ніхто не рахує, скільки на нього хімії витрачається, виливається в ріки та моря. Натуральна шуба в землі швидко розкладеться, а синтетика лежатиме в землі ще 300 років.

Зрозуміло, не може людям все однаково подобатись. Я поважаю чужу думку і намагаюсь ні з ким не сперечатися.

Продовжіть фразу «Моя творчість неможлива без…»

– Натхнення.

Ви багато часу проводите в соціальних мережах?

– Так, дуже. У мене там активне середовище. Мені також хочеться ділитись інформацією. Соцмережі – це не зло, а можливості.

Якби у Вас була можливість дати пораду собі, але 20-річному, щоб це було?

– Бути більш стриманим в деяких справах. Але загалом, коли я оглядаюся на своє життя, то воно мені подобається. Я прийшов до висновку, що головне – не заморочуватись. Ми не знаємо, чи насправді те, що з нами трапилось, було погано чи добре. Так мало бути.

facebook-circular-logo instagram Group