“Я з нею з 18 років вона надихає мене, i я нiколи її не покину!” - Олександр Курсик
ArtModels
“Я з нею з 18 років вона надихає мене, i я нiколи її не покину!” - Олександр Курсик

“Я з нею з 18 років вона надихає мене, i я нiколи її не покину!” - Олександр Курсик

Олександр Курсик добре знаний у Рівному журналіст, політик, активіст, депутат Рівненської міської ради. Він ініціатор та організатор багатьох як одноразових акцій у Рівному, так і проектів, які вже живуть роками. Сімейний проект для вагітних «Пузата мама», перша у Рівному дитяча дискотека, безкоштовні екскурсійні поїзди для пенсіонерів «Щаслива пенсія». Це далеко не увесь список реалізованих ним ініціатив. Він особисто вже не один рік поспіль перед Великоднем відвозить паски військовим АТО та жителям прифронтових сіл, аби ті відчули свято Воскресіння. Саме завдяки Олександру Курсику Рівне стало першим в Україні містом, де почали впроваджувати зміни шкільного харчування за рецептами кулінарного експерта Євгена Клопотенка. Активності Олександра Курсика можна лише позаздрити.

Олександре, ви відома у Рівному особистість, Вас знають як журналіста, як депутата, а головне як людину, яка ніколи не сидить на місці. Не встиг закінчитися один проект, як починається інший. Справді, чому Вам не сидиться на місці?

Я б не сказав, що я такий відомий. Я все роблю тому, що мені так хочеться. Мені інколи кажуть, це ж і час, і енергія, і кошти, краще з дітьми кудись поїхати. А я кажу, так, я з дітьми теж поїду. У мене філософія така: треба робити й одне, й інше. Потрібно працювати і вдень, і вночі, головне, щоб це приносило насолоду. Тоді ти будеш продовжувати робити це, а якщо всі твої дії направлені на самопіар або заради якоїсь маленької цілі чи навіть великої, то через деякий час тобі це набридне. Все, що я роблю у своєму житті, мені в кайф. Багато ідей я придумую сам. У мене дуже класна команда однодумців, які поруч зі мною, багато ідей ініціюють вони. А вже моє завдання як локомотива пробивати, шукати кошти, аби ці ідеї втілити в життя. Я сподіваюся, що люди, які говорять, що Курсик щось робить, розуміють, що він це робить не для піару і не для досягнення якоїсь дрібної цілі – він робитить тому, що він от такий крейзі-чувак, який не може всидіти на місці.

Коли Ви працювали просто журналістом на телеканалі «Рівне 1», то робили більше, ніж інші. Чому, що Вами керує?

Робота на «Рівне 1» – це був найпродуктивніший у моїй журналістській кар’єрі час. «Рівне 1» дало мені тоді дуже багато. Поруч були розумні старші колеги, які дуже допомагали, спонукали, мотивували. Я робив десятки сюжетів щомісяця, вів прямі ефіри. У період виборів їх було по 5 в день. І знову ж таки я від цього отримував задоволення. Що мною керує? Як би пафосно це не звучало, мною керує любов до людей. Зараз ми робимо акцію «Щаслива пенсія». Мені вона дуже подобається. Мене питають, скільки це коштує, для чого ти це робиш? Це ж купа грошей оплатити величезний автобус, оплатити екскурсію на 54 людини. Так, але коли ти бачиш сльози в очах цих бабусь від щастя, адже на них звернули увагу, вони ще комусь потрібні, вони дякують тобі, обіймають тебе – це найбільший кайф. Це найкрутіша акція, яку колись придумував у своєму житті. Ми з друзями започаткували її у виборчий період і продовжуємо робити далі. Напевно, я так компенсую те, що не можу організувати таке для своєї мами чи двох своїх бабусь, бо ми всі живемо дуже далеко один від одного. Тому навіть коли я роблю це для чужих, відчуття, що роблю для своїх рідних людей. А вони цю щирість відчувають, я маю на увазі вони – це пенсіонери. Вони питають: вибори закінчилися, чого ви це робите далі, в чому секрет, скоро наступні вибори? Я відповідаю їм обіймами.

В усіх моїх починаннях мене підтримує дружина і вся родина. Я так само знаходжу час проводити його з дітьми. Я не забираю в когось і не віддаю комусь, я роблю так, щоб вистачило всім, ну і мені трішки лишилось.

Ви зі швидкістю світла підхоплюєте загальноукраїнські акції та втілюєте їх у Рівному. Як Вам вдається тримати руку на пульсі?

Якось мені фейсбук нагадав, що декілька років тому у Рівному проходила акція «Вишита карта України». Ми на Майдані Незалежності ставили карту України й зашивали хрестиками Рівненську область. Тоді зібралося декілька сотень рівнян, були і народні умільці, і просто небайдужі рівняни. Ініціатива йшла з Вінниці. Організаторка акції промоніторила усіх активістів Рівного та запропонувала мені стати координатором «Вишитої карти» у нашому місті. Часто якісь цікаві ініціативи, які йдуть від когось, знаходять мене самі. Бог все зверху бачить і координує людей, гуртує їх, зближує з тими, з ким комфортно й класно. З’явилася у мене ідея створити «Рівненський медіа-центр», я зібрав людей, яким це цікаво. І всім добре від того, що робимо щось корисне для суспільства, як би це пафосно не звучало. І хтось заробляє собі ще й якусь копійку. Так само «ЧаРівне» та інші проекти, які ми робимо.

Ви не лише генеруєте та реалізовує власні проекти, Ви активно берете участь у проектах інших, зокрема чи не в усіх, які організовує компанія ARTmodels®. Це якась особлива любов до ARTmodels?

Ми разом із родиною брали участь у Fashion Time, коли дітки були ще досить маленькі. Ми разом виходили на подіум завдяки ARTmodels. Це дівчаткам дуже подобається. У цьому проекті бере участь вся сім’я і дружина, і я теж. А почалася усе вже давно ще з продюсерського центру «Стандарт». З Оксаною Ігас ми дружимо багато років. Пам’ятаю перші конкурси краси «Перлина Рівного». Згодом із продюсерського центру «Стандарт» народився ARTmodels. Кожна річниця має значення для нас, тому що це наші друзі, партнери, і приємно працювати з таким колективом. Тому ми разом багато років, і впевнений: ця дружба буде тривати ще не один рік.

Для чого Олександру Курсику політика?

Будучи журналістом, мені здавалося, що, коли я стану депутатом міської ради, я зможу більше впливати та більше допомагати. Чи прогадав я, чи не прогадав – не знаю, я вагаюся. Як журналіст ти і так можеш впливати на депутатів, на міського голову, але, підсиливши фронти партійні, отримавши депутатський мандат, мені здається, ти стаєш сильнішим. Двері відкриваються частіше, дверей відкривається більше. Так, це дало мені більші можливості допомагати людям. Я пішов у політику не для того, щоб щось отримати, а для того, щоб зробити щось, конкретно для вирішення проблем мого округу. Люди, які голосували за мене, голосували за журналіста, бо до журналістів є довіра. Вони вважають, що журналіст не буде сидіти на місці. Журналіст завжди в публічній площині – знаєш на якому телеканалі, сайті чи у якій газеті він працює – він завжди доступний. Журналістика підсилює мою політичну складову, а політична діяльність підсилює журналістську, і журналістика виграє від того, що у мене є більше інформації.

Але на певному життєвому етапі була спроба покинути її, журналістику. Чому?

Пам’ятаю, коли ще я працював на «Рівне 1» одного ранку прокинувся та зрозумів, що мені набридло. Сьогодні знову буде сюжет про проблему в якомусь будинку, я знову поїду до начальника ЖЕКа, до профільного заступника, знов у кадрі буде бабуся, яка скаже, що ця проблема не вирішується роками. Сюжет вийде у вечірніх новинах, а завтра ця проблема вирішиться або не вирішиться. І так щодня. Я покинув журналістику та пішов працювати у Верховну Раду помічником нардепа Юрія Прокопчука. Там була зовсім інша діяльність, але журналістика мене все одно манила. Через 9 місяців я здався і прийняв пропозицію від 1+1 стати власкором. Навіть якщо колись станеться так, що вийду з журналістики – не буду сам вести ефіри, працювати над текстами, я її ніколи не залишу, бо є «Ритм», є «ЧаРівне», є радіостанція. Я буду допомагати журналістам. Мені здається, що авторську програму я буду вести десь до пенсії, бо знову ж таки це неймовірна насолода, і вона, журналістика, надихає мене і змушує тримати себе в тонусі, а руку – на пульсі.

Ви пройшли через вибори до Верховної Ради. Посіли третє місце. Що дав цей етап у житті?

Та я програв! Є тільки 1 місце, і воно не моє. Мене всі хвалять, підтримують, і я цим дуже задоволений, кажуть, що на цих виборах я переміг, але мандат я не отримав, значить я не переміг. Але я вражений тією кількістю людей, які мене підтримали – 7777, ми заокруглили цю цифру – 10%. Мене зупиняють зараз на вулиці, тиснуть руку, обіймають. Це точно був не марний період, точно повторив би його. Але десь не допрацював, і партійні прапори, на жаль, мали значення. Ображає, коли, обираючи мажоритарника, голосують не за людину, а за конкретну політичну силу. У даній ситуації плюс це чи мінус для країни ми побачимо через півроку. А щодо мажоритарника, то хотілось би, щоб люди більше дізнавалися, за кого вони голосують, і щоб персонально знали цю людину. А кого знають найбільше? Абсолютно правильно, журналістів. Я впевнений, що журналістика допомогла мені. У журналістиці я з 18 років, а це вже майже 16 років я в цій професії і завжди у Рівному. Я сам відпрацював на цих виборах персонально як кандидат, я зустрівся з тисячами людей, я пройшов усі ринки, тролейбуси, двори. Коли працюють бігборди, ролики на телеканалах і на радіо, це якийсь обман, як на мене, це більше робота технологів, ніж робота самого кандидата. А я навіть не хочу бути кандидатом, я хочу бути другом. Я хочу, щоб моя сім’я залишалася в Рівному, дітки мої залишались би в Рівному. Якби я виграв, то був би корисним депутатом. Я міг би домовитися з будь-яким іншим депутатом, із будь-яким партійцем, із будь-якими чиновниками в Києві і працював би для міста Рівне, не зважаючи на партійні бренди або вказівки. Я був би класним депутатом-мажоритарником, а можливо, ще й буду.

Про що мріє Олександр Курсик як активний громадянин міста, як депутат, як журналіст, як тато, як чоловік?

Я мрію, щоб Рівне стало комфортнішим.

Рівне не комфортне місто для проживання. Я переконався у цьому, катаючись на велосипеді, прогулюючись з дітьми, коли вони були маленькі з візочками. Рівному потрібно відрубати радянський підхід до виконання всіх робіт – це коли 4 жінки працює лопатами, а 8 чоловіків стоять збоку, палять і вказують їм, як засипати асфальт. Таке відчуття, що ми мізками ще десь в радянському союзі, а бажання і мрії у нас вже правильні, українські, самостійні, незалежні. А от бордюри та переходи безтолкові. Я як громадянин міста хочу, щоб воно стало комфортним для рівнян, привабливим для туристів і цікавим для інвесторів. Якби було більше людей, які, їдучи трасою Київ-Чоп, заїжджали переночувати в наших готелях та подивитися місто, бо тут є бункер Коха, музей Уласа Самчука, зал органної музики, театр, я був би просто щасливим. Рівняни дуже класні, теплі, добрі та щирі люди. Нам просто потрібно зробити місто цікавішим, додати більше родзинок. У нас вже багато чого є для туристичної привабливості. Але це не розвивають, не показують. Журналістський підхід дає можливість більше піарити, робити промоцію тих чи інших об’єктів чи міста в цілому – я цим займаюсь. І роблю все можливе, щоб рано чи пізно моя мрія збулася. Рівне потрібно показувати Україні та людям. Коли це зрозуміє кожен рівнянин, тоді ми допоможемо нашому місту.

Руслана Броновицька
нагору
facebook-circular-logo instagram Group